БОГом ДАНий

www.amvon.orthodoxy.ru Раптом до неї підійшов послушник і сказав їй, що старець сам кличе її. Людмила здивувалася – звідки він знає про неї? А підійшла до нього, поговорила – і ніби все своє життя ще раз побачила в його мудрих, все розуміючих очах… Ця розмова зі старцем освітлила все новим і ясним світлом. Життя, що здавалось, втратило сенс і опору, набуло незнайомої раніше повноти.

Цю історію я почула від Людмили – жінки, якій довелося пережити найстрашніше горе: втрату єдиного гаряче любимого сина. В її долі збулося застереження, яке занадто багато хто з нас завзято не хоче послухати: "Уб'єш нежданого – поховаєш бажаного"...

Хлопчик був – просто диво, не надивитися. Подруга запропонувала:

– Назви Богданом. Ім'я аж дуже гарне.

Людмила згодилась: і правда, гарне. І, як не дивно, ніщо в її наскрізь партійній свідомості не противилося такому православному імені.

І до, і після Богдана робила вона аборти. Процедура неприємна, але ж не народжувати усіх! Так думали багато хто, і Людмила не була винятком. І ріс у них з чоловіком єдиний синок – нехрещений хлопчик в сім'ї, де ярими атеїстами були і батьки, і навіть бабуся.

Якось, вертаючись зі школи, Богдан побачив в дворі свого багатоповерхового будинку вогнище. Горіли книги. Одна – овста, в шкіряній палітурці, ще не встигла загорітися, вогонь тільки опалив краї сторінок.

Щось ніби штовхнуло хлопчика до вогнища, і він вихватив з вогню цю товсту книгу. З жалем глянув на вже обгорілі і скорчені у вогні книги. Кому знадобилося палити? Віддали б іншим, коли не потрібні.

Подув на опалені пальці, подивився на обкладинку книги. Біблія… У мами теж є книжка Омеляна Ярославського «Біблія для віруючих і невіруючих». Тільки ця врятована з полум'я книга була зовсім на неї не схожа. Навіть літери в ній були гарні, старовинні.

В той же день Богдан дізнався, що вогнище запалила сусідка: вона потрапила в якусь секту і зійшла з глузду. В припадку безумства зібрала всі православні книги, які залишалися від віруючих батьків і кинула у вогонь.

Врятована Біблія так і залишилася у Богдана. Інколи він листав її, вчитуючись в малознайомі святі слова…

Учився Богдан добре, в школі його ставили в приклад розбишакам – друзям. Але раптом трапилося лихо. Вони і раніше, траплялося, забиралися куди-небудь на горище чи в підвал, сиділи дружною компанією – хлопці та дівчата. Травили анекдоти, беззлобно «підколювали» один одного. Курили, зовсім як дорослі. Тільки цього разу підлітки принесли декілька пляшок якогось плодово-ягідного напою. Веселощі прийняли занадто нестримний характер.

Богдан майже не пив і бачачи до чого клониться діло, став втихомирювати друзів. Але їх було не заспокоїти. Тоді він, підхопив під руки двох дівчат, які сиділи поруч, одну за одною виштовхнув їх з підвального вікна і виліз сам. Провів – точніше, дотягнув на собі сп'янілих і мало що розуміючих подруг до дверей їхніх квартир.

А ввечері за ним приїхали на міліцейській машині. Нічого не пояснюючи, скрутили руки, шпурнули в машину і повезли. Здивованій від горя Людмилі в відділенні повідомили страшне: її син разом з іншими підлітками обвинувачується в груповому зґвалтуванні дівчат.

Обмовили Богдана його ж друзі. Нараз протверезівши, вони вирішили: у Богдана мати – як начальниця, витягне і їх. Але як не намагалася Людмила, як не доводила невинність сина, все було марним. Дівчата-постраждалі були настільки п'яні, що не могли згадати, чи був серед ґвалтівників Богдан.

За чужу вину прийшлося Богдану відбути термін. Повернувся – ой, не той вже милий соромливий хлопчик. І все-таки щось в ньому залишилося незламне. Був в ньому міцний стрижень, що, як видно, і в колонії не дав загинути.

Все частіше Богдан вже не гортав – читав Біблію. Сам пішов в церкву і охрестився. Одружився, порадувався маленькому сину. Слідом за Богданом охрестилася і мати. Через страждання і біль прийшов, нарешті, до усвідомлення простої істини: не можна жити без Бога…

Але головне лихо було ще попереду. Якось ввечері Богдана жорстоко побили – хто, він не говорив. Видно, хтось з «підневільних» знайомих. Побили зі знанням діла, так, що і кращі лікарі не змогли виходити. Декілька днів протримали в лікарні і, ледь стоячого на ногах, виписали додому.

Надія, яка з'явилася на видужання сина, виявилася занадто хиткою. Через п'ять днів Богдан помер. Помер вночі, коли тільки мама була з ним поруч. Вона тримала його на колінах – і відчувала, як покидає життя її синочка, як стають все важчими його льодяні руки… Він помер – і куди йти, кого кликати на допомогу?

В незакриті двері несильно постукали, і увійшов батюшка – вященик Олександр Шпарварт. Жив він в цьому ж будинку, по сусідству. Зібрався їхати зранечку в село, на прихід, але щось владно утримало його. Згадалося: вчора до сусідів декілька разів приїжджала швидка. Чи все добре у них? Він і побачив Людмилу, яка сидить з мертвим сином. Прочитав «отходну». Знайшов трьох хлопців, разом з ними обмив і перевдягнув Богдана, постарався хоч якось утішити Людмилу. Сам звершив Чин погребіння убитого Богдана, і став поминати його в молитвах.

– Хто знає, як ще могло б повернутися життя Богдана, якщо б не давній його сміливий вчинок, врятування Біблії з вогню, – сказав отець Олександр Людмилі.

Те, що Богдан виріс серед безбожників і прийшов до Православ'я, і охрестився, що зберіг в усіх випробуваннях незатьмарену душу; нарешті, навіть те, що в потрібний момент прийшов батюшка – все це було явним чудом, свідченням милості Божої.

Якось Людмила приїхала в Троїце-Сергієву Лавру. Біль втрати був зовсім ще свіжий, і вона не могла утримати сліз. Стояла, молилась і плакала, просила у Господа помилувати її померлого синочка. Багато хто з паломників зранку займали чергу до відомого старця – Людмила тільки подивилася, скільки людей терпляче чекає зустрічі зі старцем, і зрозуміла, що їй-то вже точно до нього не потрапити. Не стала і пробувати.

Раптом до неї підійшов послушник і сказав їй, що старець сам кличе її. Людмила здивувалася – звідки він знає про неї? А підійшла до нього, поговорила – і ніби все своє життя ще раз побачила в його мудрих, все розуміючих очах… Ця розмова зі старцем освітлила все новим і ясним світлом. Життя, що здавалось, втратило сенс і опору, набуло незнайомої раніше повноти.

Людмила часто буває в храмі. Подовгу молиться біля святих ікон – за Богдана, за себе, а вдома, в келейній молитві – і за своїх батьків, що так і не прийшли до Бога. І просить прощення у бідних дітей своїх – тих, яких колись сама вона віддала на вбиття.
Ольга Ларькіна. «Благовіст»


Kiev1.org	Карта сайта	Файлы	Фотографии Киева