Kiev1.org Карта сайта Файлы Фотографии Киева
  
Реклама:






Разделы
 
 Sysadmin
 Антиглобалисты
 Ереси и секты
 Катастрофы
 Компьютерные новости
 Непроверенное
 О проекте
 О фотогалерее
 Политика и власть
 Православие
 Предприятия Украины
 Протесты Людей против нового мирового концлагеря
 Разное
 Россия
 Старец Паисий 1924-1994
 Стояние за Истину
 Суды в Украине
 Тайна беззакония
 экуменизм


Внимание! Читая пророчества на этом сайте помните что достоверность трудно проверить и все может во времени изменяться - самое главное думать своей головой и не верить легкомысленно всему что говорят, особенно советское телевидение
"О дне же том, или часе, никто не знает, ни Ангелы небесные, ни Сын, но только Отец (Мк. 13, 32)"

БОГом ДАНий




www.amvon.orthodoxy.ru Раптом до неї підійшов послушник і сказав їй, що старець сам кличе її. Людмила здивувалася – звідки він знає про неї? А підійшла до нього, поговорила – і ніби все своє життя ще раз побачила в його мудрих, все розуміючих очах… Ця розмова зі старцем освітлила все новим і ясним світлом. Життя, що здавалось, втратило сенс і опору, набуло незнайомої раніше повноти.
Цю історію я почула від Людмили – жінки, якій довелося пережити найстрашніше горе: втрату єдиного гаряче любимого сина. В її долі збулося застереження, яке занадто багато хто з нас завзято не хоче послухати: "Уб'єш нежданого – поховаєш бажаного"...

Хлопчик був – просто диво, не надивитися. Подруга запропонувала:

– Назви Богданом. Ім'я аж дуже гарне.

Людмила згодилась: і правда, гарне. І, як не дивно, ніщо в її наскрізь партійній свідомості не противилося такому православному імені.

І до, і після Богдана робила вона аборти. Процедура неприємна, але ж не народжувати усіх! Так думали багато хто, і Людмила не була винятком. І ріс у них з чоловіком єдиний синок – нехрещений хлопчик в сім'ї, де ярими атеїстами були і батьки, і навіть бабуся.

Якось, вертаючись зі школи, Богдан побачив в дворі свого багатоповерхового будинку вогнище. Горіли книги. Одна – овста, в шкіряній палітурці, ще не встигла загорітися, вогонь тільки опалив краї сторінок.

Щось ніби штовхнуло хлопчика до вогнища, і він вихватив з вогню цю товсту книгу. З жалем глянув на вже обгорілі і скорчені у вогні книги. Кому знадобилося палити? Віддали б іншим, коли не потрібні.

Подув на опалені пальці, подивився на обкладинку книги. Біблія… У мами теж є книжка Омеляна Ярославського «Біблія для віруючих і невіруючих». Тільки ця врятована з полум'я книга була зовсім на неї не схожа. Навіть літери в ній були гарні, старовинні.

В той же день Богдан дізнався, що вогнище запалила сусідка: вона потрапила в якусь секту і зійшла з глузду. В припадку безумства зібрала всі православні книги, які залишалися від віруючих батьків і кинула у вогонь.

Врятована Біблія так і залишилася у Богдана. Інколи він листав її, вчитуючись в малознайомі святі слова…

Учився Богдан добре, в школі його ставили в приклад розбишакам – друзям. Але раптом трапилося лихо. Вони і раніше, траплялося, забиралися куди-небудь на горище чи в підвал, сиділи дружною компанією – хлопці та дівчата. Травили анекдоти, беззлобно «підколювали» один одного. Курили, зовсім як дорослі. Тільки цього разу підлітки принесли декілька пляшок якогось плодово-ягідного напою. Веселощі прийняли занадто нестримний характер.

Богдан майже не пив і бачачи до чого клониться діло, став втихомирювати друзів. Але їх було не заспокоїти. Тоді він, підхопив під руки двох дівчат, які сиділи поруч, одну за одною виштовхнув їх з підвального вікна і виліз сам. Провів – точніше, дотягнув на собі сп'янілих і мало що розуміючих подруг до дверей їхніх квартир.

А ввечері за ним приїхали на міліцейській машині. Нічого не пояснюючи, скрутили руки, шпурнули в машину і повезли. Здивованій від горя Людмилі в відділенні повідомили страшне: її син разом з іншими підлітками обвинувачується в груповому зґвалтуванні дівчат.

Обмовили Богдана його ж друзі. Нараз протверезівши, вони вирішили: у Богдана мати – як начальниця, витягне і їх. Але як не намагалася Людмила, як не доводила невинність сина, все було марним. Дівчата-постраждалі були настільки п'яні, що не могли згадати, чи був серед ґвалтівників Богдан.

За чужу вину прийшлося Богдану відбути термін. Повернувся – ой, не той вже милий соромливий хлопчик. І все-таки щось в ньому залишилося незламне. Був в ньому міцний стрижень, що, як видно, і в колонії не дав загинути.

Все частіше Богдан вже не гортав – читав Біблію. Сам пішов в церкву і охрестився. Одружився, порадувався маленькому сину. Слідом за Богданом охрестилася і мати. Через страждання і біль прийшов, нарешті, до усвідомлення простої істини: не можна жити без Бога…

Але головне лихо було ще попереду. Якось ввечері Богдана жорстоко побили – хто, він не говорив. Видно, хтось з «підневільних» знайомих. Побили зі знанням діла, так, що і кращі лікарі не змогли виходити. Декілька днів протримали в лікарні і, ледь стоячого на ногах, виписали додому.

Надія, яка з'явилася на видужання сина, виявилася занадто хиткою. Через п'ять днів Богдан помер. Помер вночі, коли тільки мама була з ним поруч. Вона тримала його на колінах – і відчувала, як покидає життя її синочка, як стають все важчими його льодяні руки… Він помер – і куди йти, кого кликати на допомогу?

В незакриті двері несильно постукали, і увійшов батюшка – вященик Олександр Шпарварт. Жив він в цьому ж будинку, по сусідству. Зібрався їхати зранечку в село, на прихід, але щось владно утримало його. Згадалося: вчора до сусідів декілька разів приїжджала швидка. Чи все добре у них? Він і побачив Людмилу, яка сидить з мертвим сином. Прочитав «отходну». Знайшов трьох хлопців, разом з ними обмив і перевдягнув Богдана, постарався хоч якось утішити Людмилу. Сам звершив Чин погребіння убитого Богдана, і став поминати його в молитвах.

– Хто знає, як ще могло б повернутися життя Богдана, якщо б не давній його сміливий вчинок, врятування Біблії з вогню, – сказав отець Олександр Людмилі.

Те, що Богдан виріс серед безбожників і прийшов до Православ'я, і охрестився, що зберіг в усіх випробуваннях незатьмарену душу; нарешті, навіть те, що в потрібний момент прийшов батюшка – все це було явним чудом, свідченням милості Божої.

Якось Людмила приїхала в Троїце-Сергієву Лавру. Біль втрати був зовсім ще свіжий, і вона не могла утримати сліз. Стояла, молилась і плакала, просила у Господа помилувати її померлого синочка. Багато хто з паломників зранку займали чергу до відомого старця – Людмила тільки подивилася, скільки людей терпляче чекає зустрічі зі старцем, і зрозуміла, що їй-то вже точно до нього не потрапити. Не стала і пробувати.

Раптом до неї підійшов послушник і сказав їй, що старець сам кличе її. Людмила здивувалася – звідки він знає про неї? А підійшла до нього, поговорила – і ніби все своє життя ще раз побачила в його мудрих, все розуміючих очах… Ця розмова зі старцем освітлила все новим і ясним світлом. Життя, що здавалось, втратило сенс і опору, набуло незнайомої раніше повноти.

Людмила часто буває в храмі. Подовгу молиться біля святих ікон – за Богдана, за себе, а вдома, в келейній молитві – і за своїх батьків, що так і не прийшли до Бога. І просить прощення у бідних дітей своїх – тих, яких колись сама вона віддала на вбиття.
Ольга Ларькіна. «Благовіст»





Внимание! Читая пророчества на этом сайте помните что достоверность трудно проверить и все может во времени изменяться
"О дне же том, или часе, никто не знает, ни Ангелы небесные, ни Сын, но только Отец (Мк. 13, 32)"